четверг, 14 сентября 2017 г.

Світ відзначає 500-річчя Реформації

25 жовтня 2017 року світ відзначає 500-річчя Реформації. Тому, цього тиждня, 13 вересня на абонементі бібліотеки для читачів представлена виставка «Спадкоємці реформаціі». На виставці читач знайде такі книги, як «Всесвітня історія в питаннях та відповідях», «Історія папства», «Новий релігіозний довідник», дитяча енциклопедія «Я пізнаю світ релігії». У всіх цих книжках знаходяться відповіді на питання відносно теми Реформації, а також історичні портрети її засновників – Мартіна Лютера, Жана Кельвіна, Ульріха Цвінглі, та інш. Доповнюють виставку іллюстрації, та додаткова інформація, взята з мережі інтернет.
Реформація (від лат. reformatio — перетворення, виправлення) — церковно-релігійне, духовно-суспільне та політично рухове оновлення в країнах Західної та Центральної Європи у XVI столітті, спрямоване на повернення до біблійних першоджерел християнства, яке набуває форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади.
У широкому значенні слова, реформація — це відновлення, перетворення або перебудова, поновлення або повернення колишнього, але поліпшеного стану (конституції, суспільства, держави).
Реформацію пов'язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі — і відповідно називають лютеранською,протестанською або євангелічною.
Безпосереднім початком Реформації вважають розповсюдження Лютером персональних листів-звернень, в яких він доводив, що Спасіння та Божа милість досягаються завдяки Вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською 25 жовтня 1517 року в місті Віттенберзі заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями.

Інформаційна викладка літератури
в читальному залі
Ініційований Мартіном Лютером, церковно-релігійний рух спричинив розрив єдності західно-європейської церкви — появу національних церковних спільнот та виникнення нової теології протестантизму. На Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у 16 ст. з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса і гуситські війни, а також через гуситських емігрантів у Польщі й Литві, де в 16 ст. реформаційні течії дуже поширилися серед магнатів і шляхти. Чимала кількість магнатів і шляхти: Радзівіли, Воловичі, Кишки, Любинецькі, Морштини, Фірлеї, Сапіги, Гойські, Ходкевичі, Сенюти, Холоневські, Чапличі, Войнаровські, Немиричі та ін. — були захоплені ідеями Реформації. Реформаційні рухи особливо сильно почали проникати на Україну після Люблінської унії 1569, проте вони не охопили усього обширу українських земель і всіх прошарків населення. Однак, поруч з іншими чинниками, Реформація певною мірою активізувала православну шляхту, міщанство, козацтво й духовенство, для яких загрожена католицьким наступом, особливо після Берестейської унії 1596, «руська» віра набрала ознак національної ідентичності. Провідник православної опозиції до унії, князь: Василь-Костянтин Острозький схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними нарадами у 1595, 1596 та особливо у Вільні 1599.

Комментариев нет:

Отправить комментарий