27 січня 2018 р.

27 січня Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту

 «Голокост: погляд із сьогодення»



             Життя людей – скарб, найвища цінність,
втрата яких – трагедія.


 27 січня в багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Таким чином світова спільнота вшановує багато мільйонів євреїв, ромів і представників інших меншин, які під час Другої світової війни віддали життя за свою національність.
Голокост (з давньогрецької - «всеспалення») - найбільш розповсюджений термін, який позначає політику переслідування і знищення людей єврейської національності нацистським режимом. Самі євреї для позначення політики німецьких нацистів по планомірному знищенню єврейського етносу вживають термін на івриті - шоа. Систематичним переслідуванням і знищенню в Німеччині і на захоплених нею територіях.
Україна - одна з держав Східної Європи, єврейське населення якої понесло чи не найбільші втрати (уступаючи тільки Польщі) в період другої світової війни. Довгий час у нас було накладено табу на згадування, вивчення історії Голокосту.
Аби вшанувати та зберегти пам'ять про цю страшну трагедію, про всіх невинно розстріляних, страчених у газових камерах, виснажених голодом і примусовою працею, Генеральна Асамблея ООН прийняла 1-го листопада 2005-го року Резолюцію, в якій йдеться: «Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість». Саме цей документ оголосив 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту.
Уперше Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту відзначили в усьому світі у 2006 р. Проте деякі країни відзначали цей день і раніше. В Україні на державному рівні Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту щорічно відзначають з 2012 року
Голокост - це жах, біль, смерть. Він не повинен повторитися в майбутньому Але пам'ять про мільйони невинно загублених людей повинна жити вічно. Саме про цю трагічну сторінку історії розповідають видання, представлені на книжково-інформаційної полиці-реквієм «Голокост в Україні: погляд із сьогодення». 
Матеріали які містилися  надавали цінну інформацію про події цього трагічного періоду, також на полиці був представлений матеріал краєзнавчо -  пошукової роботи бібліотекарів, саме в нашому слищі проживає мешканець який удостоївся нагороди «Праведник України». Читачі мали можливість познайомитись з документальними матеріалами, спогадами очевидця про страхіття масових знущань і страти євреїв ГЕТТО в м. Жмеринка. Зокрема, представлені книги: Дж. Шепард «Книга Аарона, М. Либерман «Из Беринского Гетто», Е. Хіллесум «Я никогда и нигде не умру», В. Гоби «Детская комната».

Тож у цей день, День скорботи і пам'яті, ми запрошуємо всіх приєднатися до загальної печалі, співчувати всьому цьому болю та втраті, ім'я якої Голокост. Її ніяк не заповнити. Вже не запобігти. Але нехай живе надія, що подібного більше ніколи не повториться!

26 січня 2018 р.

День пам'яті Героїв Крут

Нас було тільки триста...

Крути – наша гордість і слава,
Там соколи юні у вічність пішли.
На клич молодої держави,
Піднялися вірні сини.
Грудьми у нерівному бої,
Спинили червону орду,
З честю впали герої,
За Україну свою.
Михайло Зельман (Лісовий) "Крути"

Лише 300 українських юнаків – добровольців виступили на захист Української Народної Республіки і прийняли на засніженому чернігівському полі нерівний бій із майже п’ятитисячною армією більшовиків.
25 січня в читальному залі бібліотеці було проведено тематичну виставку – реквієм «Нас було тільки 300...», для широкого кола читачів  присвячена: тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня , цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче , що є в кожного з нас – життя; новітнім  героям України, героям Небесної Сотні, українцям патріотам, які захищають нашу свободу і мир. Гостями виставки стали учні 9кл. ЗОШ №16 під керівництвом Сідлецької І.А. Коло виставки бібліотекарки провели інформаційну годину знайомлячи підлітків з історією боротьби української молоді за незалежність країни, презентуючи книгу Ю. Сороки «Бій під Крутами», в якій на основі архівних документів розповідається що бій під Крутами не мав визначального воєнного значення, для українського народу він став символом героїзму і жертовності молодого покоління у боротьбі за незалежність України. 

20 січня 2018 р.

День Української єдності (День Соборності)

«Україно матінко моя»


 

 Велична і свята, моя ти Україно,

лише тобі карать  нас і судить
Нам берегти тебе, Соборну і єдину

І нам твою історію творить!


22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України, а 22 січня було проголошено всенародним святом. Саме того зимового дня в золотоверхому Києві під перегук дзвонів Святої Софії було ухвалено рішення про об'єднання двох, розділених історичною прірвою, гілок українського народу. В Універсалі Директорії УНР наголошувалося: «Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Саме цій знаменній події 20 січні, в бібліотеці, на абонементі, присвячена книжкова виставка - панорама «Україно, матінко, моя» на абонементі. Матеріали, представлені на виставці, акцентували увагу на історичних фактах, що передували злукі, на об’єднавчому русі, який наприкінці 1918- початку 1919 року охопив майже всю Україну. 
День Соборності - це нагадування про те, що сила нашої держави - в єдності українських земель. 
Видання, представлені на виставці, зокрема: Грушевського М. «Ілюстрована історія України» та «Люба моя Україна» та багато інших розповідають про велике значення для вітчизняної історії існування Української Народної Республіки, Центральної Ради, про об'єднавчу місію Акту злуки, його вплив на національне самоусвідомлення українців у минулому та сьогодні. Метою виставки, яку підготували бібліотекарки, є поглиблення знань відвідувачів про історію виникнення свята Соборності України та Свободи, виховання патріотичних почуттів, поваги до державних свят та намагання викликати інтерес до вивчення історії України та читання книг на історичну тематику. 

11 січня 2018 р.

130 річчя від дня винаходу фотоапарату Kodak

«Стара фотографія розповідає»   

В читальному залі бібліотеки до 130 річчю від дня винаходу фотоапарату Kodak   в 1888р. Дж. Істманом з США, який ввів у вживання фотоапарат та сприяв популяризації фотографій придумавши камеру, відбувся історичний екскурс в минуле, для всіх відвідувачів бібліотеки. метою екскурсу було поринути в історичне минуле технічного прогресу в світі, та порівняти сучасний технічний прогрес. Бібліотекар за допомогою інтернет презентаії та викладки літератури ознайомила відвідуючих з історією виникнення фотоапарату, також увагу читачів привернули старовинні фотографії селища та його мещканців, серед яких деякі пізнали своїх знайомих. Бібліотекарі  заздалегідь приготували фотоматеріали, які були надані місцевими мешканцями у користування бібліотеки та на допомогу краєзнавчій роботі

  Компанія заснована у 1881 винахідником Джорджем Істменом (англ. George Eastman) і бізнесменом Генрі Стронгом (англ. Henry Strong).
У 1879 році банківський службовець Джордж Істмен розробив машину для нанесення фотоемульсії на пластини. Патент на машину для масового виробництва фотопластини був виданий в Англії. У 1881 році промисловець з Рочестера Генрі Стронг заснував компанію Eastman Dry Plate Company. У 1884 році Істмен і Стронг перетворили свою компанію в корпорацію. У 1885 році публіці була представлена ​​фотоплівка American Film. Істмен найняв хіміка Генрі Рейнебаха (нім. Henry Reichenbach) для продовження досліджень, і в 1889 році почалося виробництво фотоплівки.
Метою Істмена була популяризація фотографії. У 1888 році з'явився фотоапарат Kodak Nr. 1, в якому була заряджена плівка на 100 кадрів. Фотоапарат з плівкою коштував $ 25. 4 вересня 1888 року Джорж Істмен зареєстрував торгову марку Kodak. У 1890 році почалися продажі фотоапарата з плівкою на 48 кадрів. Після довгої рекламної кампанії бренду Kodak, у 1892 році найменування компанії змінилося на Eastman Kodak Co. В 1900 у Істмен домігся своєї мети — новий фотоапарат Brownie з плівкою на 6 кадрів продавався за $ 1. Плівка продавалася за 15 центів. Серія фотоапаратів Brownie випускалася до 1970 року.
На початку XX століття компанія Eastman Kodak виробила велику кількість моделей фотоапаратів для різних типів плівки. У багатьох країнах світу Eastman Kodak мала свої відділення. Деякі з цих іноземних відділень випускали власні моделі фотоапаратів. Наприклад, німецький Kodak AG випускав камеру Retina. Eastman Kodak мав свої відділення й заводи в Канаді, Мексиці, Великій Британії, Франції, Німеччини, Австралії, Аргентині, Бразилії, Іспанії. 18 липня 1930 року акції компанії Eastman Kodak включені до складу індексу Dow Jones Industrial Average.  У 1936 році компанія створила першу кольорову фотоплівку типу 135. Компанія виробляла все, що пов'язане з фотографією: камери, об'єктиви (Kodak lenses), плівку, хімікати, і інші продукти, пов'язані з обробкою зображень, наприклад, принтери. У 1966 році в компанії було 100 тисяч співробітників.
Найпопулярнішим продуктом Eastman Kodak були камери для плівки типу 126 (розмір кадру 26х26 мм). Їх виробництво почалося в 1963 році. До 1976 року було продано 60 мільйонів камер Instamatic. Kodak побив власний рекорд: з 1957 по 1962 роки було продано 10 мільйонів камер серії Brownie. У 1972 році почалося виробництво мініатюрних фотоапаратів для плівки типу 110.
У 1976 році інженер компанії Стівен Сассон (англ. Steven Sasson) розробив перший цифровий фотоапарат з розміром матриці 0,1 Мп. Eastman Kodak затримався з виробництвом цифрових фотоапаратів, у результаті чого втратив значну частку ринку.
8 квітня 2004 року акції компанії Eastman Kodak виключені зі складу індексу Dow Jones Industrial Average.
У 2006 році компанія припинила самостійне виробництво цифрових фотоапаратів — виробництво передано компанії Flextronics (Сингапур).
22 червня 2009 року компанія припинила виробництво своєї знаменитої плівки Kodachrome.[3]


Перший в історії «Кодак»

Джордж Істмен в 1886 році сконструював і запатентував камеру-ящик для стандартної роликової котушки, розрахованої на сорок вісім негативів розміром 4 на 5 дюймів, з фокусуючою оптикою і, як він назвав, «затвором алігатора», який не дуже добре працював. Двома роками пізніше він розробив непогану для того часу любительську камеру та породив слово, яке з тих пір стало синонімом слова «камера» — «кодак». Камера «Кодак» була невеликою скринькою (звідси і назва «детективна камера»), трохи більше 6 дюймів у довжину, 3,5 дюйма в ширину і менше 4 дюймів у висоту.  З нею міг працювати кожен, хто, як було написано в інструкції, здатний: 1. Направити камеру. 2. Натиснути на кнопку. 3. Повернути ключ. 4. Смикнути шнур.
«Кодак» № 1 не був крихітною камерою. У неї був об'єктив, який передавав кругове зображення діаметром в 2,25 дюйма на плівку. На ролику містилося 100 кадрів. Коли весь ролик був повністю експонований, то камера надсилалася поштою назад до Істмен, який повертав камеру зарядженою новими негативами і відправляв сто відбитків, наклеєних на картон (або стільки відбитків, скільки було придатних негативів), отриманих з першого ролика — і все це коштувало 10 доларів.
А при початковій купівлі заряджена камера коштувала 25 доларів.
Гасло Джорджа Істмена — «Ви натискаєте на кнопку — ми робимо все інше» — пояснює появу першого загальнодоступного мистецтва, яке завоювало всесвітню популярність.
Слово Kodak
Джорж Істмен говорив, що назва торгової марки повинне бути: короткою, мати однозначне прочитання, не має ні з чим асоціюватися, крім Kodak.
Імовірно, слово Kodak було запропоновано Девідом Х'юстоном (англ. David Houston). Х'юстон народився в штаті Північна Дакота (скорочено NoDak). Він був другом Істмена, фотографом-любителем, винахідником. Компанія Kodak набувала у Х'юстона патенти на фотоапарати.

Буква К була улюбленою буквою Істмена. Він називав її «сильною, проникливою буквою».

Новорічні свята в бібліотеці

Книжкова виставка

"Книжкові сторінки - білі сніжинки"



До новорічних свят в біблотеці – філії була презентована ілюстративна - книжкова виставка «Книжкові сторінки – білі сніжинки» для широкого кола відвідувачів, з метою популяризації фонду бібліотеки галузевою та художньою літературою за програмою «українська книга». На виставці була представлена література  за розділами такими  як: «Невідоме поруч…» на якому презентувалася література, яка допомагала читачу дізнатися про свій гороскоп у наступному році, таїну імені, розгадати святкові сновидіння; «Майстриням чарівницям» - була представлена література з рукоділля, а саме в`язання спицями та гачком, вишивання, поробки картин в техніці квіллінгу; розділ «Поради господиням» пропонував читачам поринути в світ кращих кулінарних рецептів, одаптованих для сучасної побутової кулінарної техніки; розділ «Літературна круговерть» запрошував поринути в чарівний світ художньої зимової казки як для дорослих, так і для малечі. Розділ відображав зимові місяці з їх традиціями та характерами. Виставка доповнювалася книгами сценаріїв домашніх свят та найкращих поздоровлень. На виставці був продемонстрований ілюстративний матеріал з символом Нового року – жовтою собакою, листівки різних років видання.  

Ювілеї донецьких письменників

"Іду я рідною Землею"

На абонементі бібліотеки на початку року була відкрита книжково-ілюстративна виставка «Іду я рідною я землею», для широкого кола читачів,  що знайомила із творчістю талановитих донецьких поетів Василя Стуса ( 6 січня - 80 років від дня народження) та Володимира Сосюри (6 січня - 120 років від дня народження). На виставці була представлена література з фонду бібліотеки таматеріали з тематичних тек, які найбільш широко розкривали літературний талант письменників.


                  Народе мій, до тебе я ще верну,
                 Як в смерті обернуся до життя
                 Своїм стражданням
                                         і незлим обличчям.
                  Як син, тобі доземно уклонюсь,
                  І чесно гляну в чесні твої вічі,
                  і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Життя і творчість Василя Стуса, одного з найвизначніших поетів ХХ століття, схоже на спалах - короткий і яскравий. Мистецька спадщина поета оригінальна, потужна, самобутня.

   Народився В. Стус напередодні величного Різдва, коли небо і земля, усі сили долучаються до творення добра, коли душа наповнюється світлими почуттями, в очікуванні справжнього дива. Народні звичаї увійшли у плоть і кров Василя Стуса, а разом із ними і пошана до землі, минулого, до України.
    Дитинство та юність майбутнього поета пройшли на Донбасі. Освіту здобув на філологічному факультеті Донецького педінституту й в аспірантурі Інституту л-ри ім. Т. Шевченка АН УРСР у Києві. Учителював, працював журналістом. За обвинуваченням у проведенні антирадянської агітації у своїх віршах і літературознавчих статтях був заарештований. Вирок: п'ять років таборів суворого режиму й три роки заслання. Це сталося у 1972р. В 1980  В. Стуса заарештовують вдруге. Між звільненням і другим арештом минуло 8 місяців. Відбуваючи покарання, поет був висунутий на здобуття Нобелівської премії, проте, так і не дочекавшись її, помер у карцері  суворого режиму.
    Та навіть у найтяжчі хвилини життя він твердо вірив, що вернеться до народу своїм словом, що край його почує. Митець приходить до нас разом зі своїми творами щоразу, як ми цього бажаємо. Бо саме в поезії він виразив себе найповніше і найсокровенніше.
                     
    Найніжнішим ліриком, донецьким соловейком називають Володимира Сосюру, чиє поетичне слово народжувалося з любові і з любов'ю промовляє до всього сущого на землі. Ліричні вірші, поеми, автобіографічна проза - це безмежний світ поета, це історія, пережита в любові й ненависті, радості й журбі, пережита гостро, до сліз, до знемоги.
    В. Сосюра народився 6 січня 1898р. на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.). Мати поета, Марія Данилівна Локотош, робітниця з Луганська, працювала в домашньому господарстві, батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою, перемінив багато професій: вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем, добре малював і співав.
    Дитинство поета минає на Донбасі. Родина Сосюр оселяється в старій хворостянці над берегом Дінця, в єдиній кімнаті якої туляться восьмеро дітей і батьки. З одинадцяти років хлопець іде працювати - спершу до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкового заробітку.
    Початкову освіту Володимир здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Жюль Верн, Т. Майн Рід, Ф. Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. Від 1911 р. в с. Третя Рота (нині м. Верхнє) навчається в міністерському двокласному училищі. Маючи блискучу пам'ять, легко виходить у кращі учні, захоплюється співом і художньою літературою.    Продовжує навчання в Кам'янській сільськогосподарській школі, після смерті батька (1915 р.) йде працювати на шахту, потім знову повертається до школи. Тут в 1916-1917 рр. В. Сосюра пише поезії, які вперше публікуються в бахмутській «Народной газете» та лисичанських газетах «Голос рабочего» і «Голос труда».
    У 1918 р. В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських і гетьманських військ. Невдовзі потрапляє на кілька місяців до петлюрівських загонів, тікає до червоних, восени 1919 р. опиняється в полоні денікінців. У 1920 р. хворого на тиф В. Сосюру звільняють бійці Червоної Армії.
    1920 р. в Одесі В. Сосюра - політкурсант 41 стрілецької дивізії - знайомиться з письменниками Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, з поезією В. Чумака. У дружньому колі, а часом і в «Кафе поетів» читає власні вірші. Літературне товариство одностайно визнає його поетом, а за образно-інтонаційним ладом, тематикою і традицією - поетом українським. 20 травня в газеті «Одеський комуніст» за підписом «Сумний» з'являється вірш «Відплата», що вважається одним із перших опублікованих українських поезій В. Сосюри. Поет дедалі більше (а від 1921р. майже виключно) пише українською мовою.
     Уже добре знаного читачам талановитого поета відкликають з фронту до Харкова. Починається період напруженого творчого життя в колі таких тогочасних молодих майстрів, як В. Блакитний, О. Копиленко, О. Довженко,
І. Сенченко, О. Вишня, М. Йогансен, П. Усенко. 1921 р. виходить у світ перша збірка В. Сосюри «Поезії». 1922 р. з'являється друга збірка В. Сосюри, на той час студента Харківського університету, - «Червона зима».
     Поет вільно почувається у складному, повному багатьох течій літературному процесі, не приєднуючись остаточно до якогось одного угруповання і не надаючи цьому особливої ваги.
   Пристрасну чуттєву лірику приносять книги 1924 р. «Осінні зорі» і «Місто». Народжуються такі перлини новочасної лірики, як «Ластівки на сонці...», «Магнолії лимонний дух...», «Вже в золоті лани...», «Такий я ніжний...» та інші.
   З 1923 р. після короткочасного навчання на робітфаку Харківського інституту народної освіти (тут поет опинився в рідкісній ситуації, коли він вивчав історію літератури, а вся молодь України за хрестоматією Плевако студіювала його власну творчість) В. Сосюра повністю віддається літературній праці. У 1928-1929 рр. виходять поеми В. Сосюри «Вчителька», «Поет», «Заводянка», «ГПУ», публікуються збірки віршів «Коли зацвітуть акації», «Де шахти на горі» (1926), «Серце» (1931), «Червоні троянди» (1932). Поет бере активну участь у літературному житті - багато виступає перед робітниками, на творчих дискусіях і вечорах.
   У 1930-х роках поет багато працює в галузі художнього перекладу (поезія О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, О. Блока, Христо Ботева, І. Петникова). Здобута в багатьох роздумах філософічна ясність думки вносить у книжки поета («Нові поезії», 1937; «Люблю», 1939) почуття творчої впевненості й оптимізму. У 1937 р. В. Сосюра починає працювати над романом у віршах «Червоногвардієць», який закінчує 1940 р.
   Велика Вітчизняна війна застає В. Сосюру в Кисловодську. Він повертається до Києва і за рішенням урядових інстанцій разом з іншими письменниками старшого віку виїздить до Уфи. Тут пише поему «Син України» (1942), видає поетичні збірки «В годину гніву» і «Під гул кривавий» (1942). У 1944 р. В. Сосюра закінчує роботу над поемою «Мій син». В роки війни він як військовий кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини» бере участь у роботі українського радіокомітету, виступає як пропагандист і агітатор, виїздить на фронт. 1944 р. поет повертається до Києва.
   1947 р. виходить з друку збірка поезій «Щоб сади шуміли», відзначена в 1948 р. Державною премією І ступеня.
   Активно працює В. Сосюра у великих поетичних жанрах (поеми «Студентка», 1947; «Вітчизна», 1949), в галузі художнього перекладу звертається до поезії С. Кудаша, М. Тихонова, Л. Гіри, О. Одоєвського, К. Рилєєва та ін.
   Поезії громадянського звучання сповнені збірки «Поезії» (1950), «Вибрані поезії» (1951), «За мир» (1953). В цей же час з'являються такі великі твори В. Сосюри, як історико-публіцистична поема «Україна» (1951), драматична мініатюра «Дочка лісника» (1957), ліро-епічна поема «Біля шахти старої» (1957). Лірика В. Сосюри кінця 50-х років сповнена гармонії людини і природи (збірка «На струнах серця» (1955)). Численні вірші збірок «Солов'їні далі» (1957) і «Біля шахти старої» (1958) присвячує В. Сосюра рідній Донеччині. Не полишає В. Сосюра й перекладацької праці.
   За збірки поезії «Ластівки на сонці» і «Щастя сім'ї трудової» В. Сосюра 1963 р. удостоюється звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

   Останньою ліро-епічною поемою В. Сосюри була поема «За владу Рад» (1964), останніми збірками - «Осінні мелодії» і «Весни дихання» (1964). 8 січня 1965 р. поета не стало, але старість і хвилини не мала над ним влади.