30 вересня 2018 р.

01 жовтня - Міжнародний день музики

"Маруся Чурай - співачка волі" (творчий портрет)

Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі, ідуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу, по таких скарбів належить і народна лірична пісня. Погортайте сторінки сивих віків, вчитайтеся в прості і хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій - і вам відкриється багато поетичних таємниць, ви почуєте голоси творців, імена яких розгубила історія, та так розгубила, що вже навряд чи й знайдемо багатьох сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні по нашій землі. І тільки інколи, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду постать творця. До таких легендарних постатей і належить народна поетеса Маруся Чурай. Судячи з пісень, які їй приписуються, ця дівчина була народжена для любові, але не зазнала її радощів і всі свої надії, все своє любляче серце по краплині сточила в неперевершені рядки, що й зараз бентежно озиваються в наших серцях і вражають нас глибиною і щирістю висловленого в них почуття, довершеністю форми, чарівністю мелодій. (Михайло Стельмах)
Маруся Чурай... Легендарна народна співачка з Полтавщини, авторка багатьох пісень, що зараз вважаються народними. Постать її приваблювала багатьох майстрів пера, тому про Марусю написані повісті, п'єси, поеми.
Ліна Костенко в своєму романі у віршах "Маруся Чурай" по-новаторськи осмислила образ легендарної піснярки: показала не лише особисте життя ге­роїні, а й причетність її до важливих подій періоду боротьби українського народу за незалежність в часи Хмельниччини, бо Марусині пісні піднімали дух повсталого народу.
Маруся Чурай — вродлива, розумна дівчина, обдарована поетичним талантом і чарівним голосом. Вона виросла у сім'ї непримиренного борця про­ти кривди Гордія Чурая, сміливого, мужнього козака, що загинув від рук ляхів. Прекрасною вродою, душею і помислами постає з роману і мати Марусина. Подружнє життя батьків було для дівчинки ідеалом, бо ґрунтувалось на висо­ких і чистих почуттях, безкорисливості, взаєморозумінні. Про такий шлюб мріяла і сама Маруся.
Від батьків героїня успадкувала щиру вдачу, відкрите до людей серце, мужність, вірність, любов до Вітчизни. Вірність для Марусі — найвища мо­ральна цінність. Це вірність коханому, своїм переконанням, вірність своєму народові, Вітчизні. Цю найхарактернішу особливість Чураївни відзначають на суді різні люди. Коли Грицько ходив у походи, Маруся його вірно чекала: ...
Так і літа одна перебула!
Нікому ні руки не шлюбувала,
ані на кого оком не вела.
В її почуттях відображаються найкращі моральні риси нашого народу. В багатьох народних піснях зустрічаємо таке ж високе розуміння вільного, не затьмареного ніякими розрахунками кохання, як у Марусі:
Любились ми, не крилися.
У мене душа, бувало, піснями бринить.
У цій любові щось було священне,
Таке, чого не можна осквернить.
Почуття дівчини не визнає ніякої половини: якщо вже зрадив, то назад вороття нема. І хоч приходив до неї Гриць після заручин з Вишняківною, клявся, що не може без її пісень, не могла простити йому Маруся, бо ця зрада цілий вік стоятиме між ними.             
Коли Марусю судять як убивцю Гриця, вона жодного слова не мовить в своє оправдання. Тільки в розділі "Сповідь" дізнаємося, що Гриць випадково випив зілля, яке дівчина приготувала для себе. Героїня страждає безневинно, а мовчить тому, що після смерті Гриця все їй стало байдужим, в неї не залиши­лось ні сил, ні волі до життя.
Маруся і в темниці, і перед шибеницею не втрачає гідності. Навіть віддана на осуд юрби, вона здатна викликати у людей шанобливе захоплення:
Злочинниця — а так би й зняв би шапку,
На смерть іде — а так би й поклонивсь.



28 вересня 2018 р.

29 вересня - день вшанування жертв Бабиного Яру


«Голокост – погляд із сьогодення»
  
«Танцювала здається колись у балеті здається
зараз тіло неначе чуже важко дихати йти
автоматник стоїть на узбіччі стоїть і сміється
я ще думала вранці що треба кофтину вдягти
ту привезену з кантиком білим бо вже прохолода
дуже гарна була і улюблена ще до війни
Даніель мій казав що мені на усе недогода
але зараз інакше усе Бабин яр довкруги бур’яни…»


               Кожен із віршів збірки Маріанни Кіяновської «Бабин Яр. Голосами» постає таким собі монологом однієї з жертв трагедії в Бабиному Яру.
 Хоча серед героїв домінують персонажі, про яких можна сказати лише те, що вони прості кияни єврейського походження, поезія не дає забути й інші «категорії» загиблих. Зрештою, можливо, найзнанішою сьогодні жертвою Бабиного Яру є Олена Теліга, талановита поетка з мельниківської ОУН, організації з дуже суперечливою роллю в часи окупації.

           Історична довідка: «29-30 вересня 1941 року, в окупованому нацистами Києві було проведено перший масовий розстріл військовими беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей. Тільки в перші два дні розстрілів було вбито майже 34 тисяч людей. 1, 2, 8 і 11 жовтня розстріляли тих, хто не з’явився за наказом – ще близько 17 тисяч осіб. Передумовою до проведення акції була відверта брехня про участь євреїв у мінуванні та вибухах на Хрещатику, внаслідок яких загинуло чимало солдатів і офіцерів вермахту. Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва довжиною у два з половиною кілометри, яка місцями сягала 50-метрової глибини. Наприкінці вулиці влаштували ворота, за які людей пропускали групами по 30-40 чоловік.
Попередньо їх примушували роздягатися, відбирали особисті речі, потім поліцаї дубинками гнали жертв до проходів у насипах на краю яру. На протилежному боці сиділи кулеметники. Тіла розстріляних скочувалися по укосу на дно. Після того, як рів заповнювався 2-3 шарами трупів, зверху їх присипали землею. Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру полягло понад 100 тисяч осіб – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». Розстріли в Бабиному Яру тривали аж до визволення Києва від окупантів.»
У 1945 році Дмитро Клебанов, український композитор і диригент єврейського походження, написав у свою Симфонію № 1 («Бабин Яр»). Тематичний матеріал симфонії був пронизаний єврейськими мелодіями, а апофеозом став скорботно-траурний вокаліз, так нагадує єврейську поминальну молитву Кадиш. Після заборони на виконання симфонії, композитора відсторонили від посади Голови Харківської організації Спілки композиторів і на довгі роки відсунули присвоєння йому звання професора. Симфонію виконали лише через 45 років, у 1990 році в Києві, але Клебанова вже не було в живих.
 Одними з перших табуйовану тему порушили письменники Віктор Некрасов, Анатолій Кузнецов, а також дисидент Іван Дзюба, який саме цього дня 1966 року виступив з промовою перед учасниками скорботної церемонії, назвавши Бабин Яр «спільною трагедією єврейського і українського народів».
Про Бабин Яр знято низку фільмів, зокрема «Бабин Яр. Уроки історії» (1981), «Бабин Яр. Правда про трагедію» (1991, режисер — Олександр Шлаїн), фільм «Бабин Яр» 2002, фільм «Бабин Яр» 2003, фільм «Дамський кравець».
         
 Бабин Яр поряд із Освенцімом став жахливим символом Голокосту  на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії. Трагедія Бабиного Яру відзначається в Україні на державному рівні й є свідченням того, що в колективній пам’яті народу подібні скорботні події не мають жодних часових проміжків і будь-яких термінів – вони завжди живі, так само, як є живим біль втрати за кожним, хто пройшов дорогою смерті й поліг у братській могилі Бабиного Яру.

В пам’ять про безвинно загублених у Бабиному Яру людей, 28 вересня на абонементі бібліотеки була представлена виставка – експозиція «Голокост – погляд із сьогодення». Трагедія масового знищення населення, в більшості єврейської національності, розкривалась завдяки матеріалам з періодичних видань різних часів. Також відвідувачам була запропонована загальна інформація про життя євреїв під час Другої світової війни у Гетто, презентовані нові книги: Валентина Гоби «Детская комната»,Этти  Хиллесум «Я никогда и нигде не умру», Джим Шепард «Книга Аарона». Доповнював виставку матеріал про людей, які допомагали єврейському населенню виживати під час Голокосту, як наприклад усім відомий мітрополіт Андрій Шептицький, а також мешканець селища Новодонецьке -  Яскель С.Г, який отримав  звання «Праведник Украины» за те, що разом із своєю сім’єю рятував євреїв з Гетто.
 Виставка – експозиція була доповнена документальними та ілюстративними матеріалами, які привертали увагу мешканців селища, що відвідують бібліотеку до трагедії тих страшних часів. Бібліотекарки пропонували разом згадати, та вшанувати пам’ять загиблих.

9 вересня 2018 р.

8 вересня - День Визволення Донбасу від німецько-фашистських загарбників

Донбас пам'ятає... шанує...



Напередодні  Дня визволення Донбасу в читальному залі бібліотеки відбулась зустріч з пенсіонерами – дітьми війни. На зустрічі пройшов бенефіс місцевої поетеси – Симакової Н.Т. Вона читала вірші про своє дитинство в воєнні та повоєнні роки, про долю людей, яким випало випробування війною, які пережили лихоліття страшних часів. Під час зустрічі в читальному залі презентувалася книжкова виставка – експозиція «Донбас пам'ятає… шанує…», суть виставки полягала в тому  щоб донести до відвідувачів - Друга світова війна принесла з собою таку безліч трагедій, віроломства, зруйнованих доль, що до цих пір людство із сумом і гіркотою згадує про ті далекі події, які торкнулися практично кожної родини. Метою заходу було розкрити у відвідувачів бібліотеки почуття дбайливості до історії рідного краю, гордості за його героїчне минуле,  за допомогою  фотокарток  сформувати активну життєву та громадянську позицію.  На книжковій виставці були представлені документальні книги, спогади свідків тих жахливих подій, фотокартки які відображають життя дітей воєнних років. Найбільшу увагу на виставки займала художньо – документальна  книга, яка ґрунтується на спогадах більш ніж 80 дітей воєнного часу, чиї біографії тісно пов'язані з Донбасом.
Біля виставки бібліотекарка Крицька І.О. для шановних гостей провела бесіду «Донбас пам’ятає… шанує…».Вона була доповнена свідченнями очевидців тих подій та родинними спогадами, для експозиції були залучені родинні фотографії. В ході бесіди були розкриті події, які відбувалися за часів визволення Донбасу, життя людей.
Протягом доби до бібліотеки заходили відвідувачі різного віку. Цінністю було те, що виставка зацікавила навіть школярів молодшого та середнього віку. Разом з ними бібліотекарка спробувала провести паралель між життям дітей того часу і сьогоднішнім.  В результаті відвідувачі більше дізналися про історію Донеччини за часів Світової війни, намагалися в фотокартках впізнати мешканців селища, діти намагалися уявити себе на місті малечі воєнних років, співчували.



8 вересня 2018 р.

8 вересня День українського кіно

Богдан Ступка: Творець, Артист, Людина. 




Шість років тому він пішов – і залишився. Залишився в нашій пам`яті, в наших серцях. Адже митець Ступка – це трудяга, і йому добре було відомо, що акторська професія – не гра, а щоденна кропітка праця. Відомий актор театру й кіно, який зіграв більше ста ролей у театрі і ста ролей у кіно заслужено входить в десятку найкращих акторів на території СНД останнього десятиліття. Накопичивши колосальний репертуар, не дивлячись навіть на те, що життя його – повністю забезпечене – більше не потребувало тяжкої праці, він продовжував викладатися повністю, бо ж такий собі Моцарт артистичний, Актор Акторович.


Мрією мого Життя було, щоб українська культура стала відома в цілому світі.
Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому. (Б. Ступка)

Про Ступку говорять, що він не тільки дивовижний актор, а ще й чудова людина, яка завжди прийде на допомогу. Небагато в нашій країні та історії з`являється артистів такого масштабу, такої сили, таланту. Бо він актор від Бога, жива легенда українського театру і кіно, зберігач великих акторських традицій. А для дружини він був «діамантом», який вона підтримувала й оберігала, у тяжку хвилину слушною порадою направляючи митця на вірний шлях. Для нього ж, у свою чергу, була земним ангелом – охоронцем.

Не закохуйся в обличчя,
Не закохуйся в вбрання,
А закохуйся в ту душу,
Що потрібна для Життя! (Б. Ступка)

У житті Богдана Ступки не раз траплялися моменти, коли хотілося все кинути, виїхати кудись на край світу, щось змінити у своїй артистичній справі. Але він усвідомлював, що від тих нелегких зобов`язань, які в нього – актора й людини – є, йому вже нікуди не подітися. Він сподівався: щось безумовно зміниться. І він залишився – щиро наш Богдан Ступка.
            Заснування (з 2013 року) премії імені Богдана Ступки, Людини з великої літери, це лише початок вшанування геніального актора, і нехай же інші прагнуть досягти такої високої майстерності, а заохочення у вигляді Державної премії України надзвичайно приємно.
Також Нацбанк  виготовив ювілейну монету, присвячену 75-річчю від дня народження Б. Ступки, а Укрпошті – видали відповідну тематичну марку з портретом актора, який був взятий з архівних знімків. 
Разом з тим в деяких містах України планується назвати окремі вулиці на честь видатного митця.

  
   

Фото зроблене у Києві, вулиця Костянтинівська 22/17 (Поділ).
Стараннями команди художників «Uptown Team» було розмальоване одне з подільських підворіть, на якому зображені масштабні портрети відомих діячів кіномистецтва, у тому числі й Б. Ступка.